sergeylittle: 404 error

Uh oh ... it's a 404! (Page Not Found)

IV Всеукраїнський фестиваль «Срібна підкова», Львів, 2000.05.02-07

 

 

 

IV Всеукраїнський фестиваль «Срібна підкова», Львів, 2000.05.02-07

 

IV Всеукраїнський фестиваль «Срібна підкова», Львів, 2000.05.02-07

IV Всеукраїнський фестиваль «Срібна підкова», Львів, 2000.05.02-07

Під рокіт струн, дзвін мечів і ауру срібної підкови

Відбувся IV Всеукраїнський фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Срібна підкова»

Це — єдиний в Україні музичний форум, що пропагує тільки українську авторську пісню. Одна з вимог до конкурсантів. Які зголошуються до участі у фестивалі, — україномовність пісенних текстів. Проте це аж ніяк не вплинуло на географію охоплення — заявки на участь надходили до Львова не тільки від представників західного регіону.

Ще упродовж минулого року пройшли відбіркові регіональні тури «Срібної підкови» в Києві, Чернівцях, Житомирі та Хмельницьку, в яких узяли участь 42 автори-виконавці та акустичні групи. У львівському відбірковому турі (2-3 травня) було 22 творчі одиниці зі Львова, Києва, Тернополя. А 5 та 6 травня 22 фіналісти регіональних турів продовжили змагання.

Молодих музикантів оцінювало журі із грандів української бардівської пісні, переможців перших фестивалів «Червона рута» та «Оберіг»: Олександр Смик, Сергій Шишкін, Володимир Смотритель, Віктор Нестерук, Сашко Власюк, представники молодшого покоління музикантів — «пікардійці» Володимир Якимець та Ярослав Нудик, лідер рок-групи +GG+ Олег Калитовський, лідери легендарних гуртів Кому Вниз та Вія Андрій Середа і Дмитро Добрий-Вечір, поет Сергій Пантюк. Кожен учасник журі оцінював лише певний аспект виступу — композицію, текст, володіння інструментом, вокал та артистизм. І тільки сумарна оцінка ставала підставою для загального рейтингу.

Переможців фестивалю визначали у двох номінаціях — соліст та група. Першість серед виконавців отримала наймолодша учасниця конкурсу 13-річна школярка з Червонограда Яна Шпачинська, одностайно визнана відкриттям цьогорічної «Срібної підкови». Нагородою для Яни став запис її авторських пісень у професійній студії, найпочесніша нагорода фестивалю — стилізована срібна підкова, виготовлена в єдиному примірнику, та картина-символ із зображенням крилатої гітари, яку, розчулившись від виступу дівчини, особисто вирішив подарувати голова фестивального оргкомітету Андрій Саєнко. Друге місце розділили В’ячеслав Міщенко з Житомира та Олексій Закачан із Хмельницька. Третім лауреатом став Олег Сухарев із Кам’янця-Подільського. Хлопці яко призи отримають гітари від співорганізатора фестивалю АТ «Трембіта».

Складне завдання постало перед журі, коли довелося визначати кращих серед шести сильних і колоритних груп. Тут результати оцінювання були дещо незвичними — перше та друге місце розділили кияни Ворождень та дует Павла Нечитайла і Сергія Белінського з Кам’янця-Подільського. Ворождень для подальшого творчого розвитку отримав дві гітари від «Трембіти», а хлопці з Кам’янця — майстрову гітару Павла Дейнеги — провідного автора «Трембіти». Третю премію і серійну гітару отримала Умахарумума з Кам’янця-Подільського. Інші три групи — львівська Фора, чернівецька Славія, Блазні з Хмельницька — за словами журі, виявилася однорівневими, тому так і не вдалося вибрати серед них кращих чи гірших.

Опісля конкурсного прослуховування відразу ж відбувалися творчі лабораторії, в яких кожен член журі висловлював свої враження і мотивував виставлені бали. Меншу увагу зосереджували на похвалах, більше — на ґанджах. Найприскіпливішими були ті «журісти», які оцінювали текстуальну складову пісні. «звичайно, можна вибачити авторові, коли у сильному, назагал, тексті якесь слівце шкутильгає, але коли накульгує весь текс, то нічого й оцінювати» — емоційно коментував виступи чернівчанин Сергій Пантюк. А Сергій Шишкін, оцінюючи артистизм, керувався принципом Станіславського «вірю — не вірю»: «От коли виходить на сцену людина, і я бачу, що вона живе тим, про що співає, коли їй вдається переконати мене, що ця пісня є справді авторською, наболілою, тоді все гаразд». Середа, прослуховуючи фіналістів, був безкомпромісним — на його оцінювальній картці в більшості виявилися «нулі», «п’ятірки» і максимальні «десятки». Композиція вважалася невдалою, якщо Андрій відкидався на спинку крісла і говорив: «А мене не вставило».

Загалом, журі задоволене рівнем виконавців, яких прослуховувало, навіть пророчить, що цей фестиваль є початком нової хвилі відродження української авторської пісні. Найбільше щастя від прослуховування конкурсантів було в очах казкаря і лірника Сашка Власюка, адже найпопулярнішим мотивом фестивальних пісень стало звернення до язичництва — етномотиви відслідковувались як не у мелодіях, так у текстах.

В один зі срібнопідковівських вечорів в облюбованому «фестивальному» дворику відбулося екзотичне дійство «Лицарський турнір», яке поєднало у собі герці на мечах, літературні читання та музикування. Львівські лицарі вперше виступили перед глядачами, і це був далеко не єдиний дебют, який припав на час тривання «Срібної підкови».

Завершувався фестиваль чотирма великими концертами у львівському Палаці культури учнівської молоді — «класиків» української бардівської пісні Віктора Нестерука, Сергія Шишкіна, Сашка Власюка, Наталки Криничанки, Володимира Смотрителя, Лілі Кобільник, Дмитра Добрий-Вечір, дуету «Образ», Стефка Оробця; «Срібною підковою-драйв» за участю груп Дивні, +GG+, Джек О’Летерн, Мої рослини, після тривалої творчої перерви (в оновленому складі) — група Вій; гала-концертом переможців та учасників фестивалю, який «розіграла» Пікардійська терція і навмисно для участі у якому на один день прибула Ольга Богомолець; і сольним концертом групи Кому Вниз.

«Срібна підкова» — не комерційний фестиваль, бо автентичне мистецтво не може бути масовим, а отже, й прибутковим. Тому важливою і необхідною для його майбутньої роботи є матеріальна та інформаційна підтримка. Підготовка цьогорічного фестивалю розпочалася, коли на рахунках організаторів не було ні шеляга. Проте завдяки підтримці, насамперед ректорату Університету ім.І.Франка та АТ «Трембіта», цільовому спонсорству СНПУ та ХДПУ, підприємств «Артеміда-плюс» і «Четар», кафе-піцерії «У Юрія Кульчицького», кам’янець-подільському підприємству «Каньйон», інтернет-підтримці «Вертеп компанії» та поліграфічній підтримці агентства «Папуга», організаційному сприянню «Молодих демократів» і допомозі ряду інших організацій — фестиваль таки відбувся.

Щодня було стільки вражень та подій, що кожна акція заслуговує окремої розповіді. Традиційно, найцікавіші та найпікантніші подробиці десь там — за лаштунками, що сприятиме появі новітніх міфів та легенд про львівську «Срібну підкову». Чого тільки варта назва заключного фуршету фестивалю — «Прощання з розумом», а минулого тижня в Київському будинку вчителя відбулася презентація фестивалю «Срібна підкова-2001», а це вже початок ще однієї епопеї із прекрасним хімічним елементом між містом і тисячоліттям — Львів-Ag-Підкова-2001.

© Оксана Фітель, «ПІК» (Політика і культура) № 18(53)’ 19-25 травня 2000

Під рокіт струн, дзвін мечів і ауру срібної підкови

IV Всеукраїнський фестиваль «Срібна підкова», Львів, 2000.05.02-07 1631.jpg 1629.jpg 1632.jpg 1633.jpg 1634.jpg 1635.jpg 1636.jpg 1637.jpg 1638.jpg 1639.jpg 1640.jpg 1641.jpg 1642.jpg 1643.jpg 1644.jpg 1645.jpg

 

 

Комментарі